Громадянство дитини іноземців в Україні після 16 січня 2026 року: що змінилось і чому це важливо

З 16 січня 2026 року в Україні набрала чинності нова редакція статті 7 Закону «Про громадянство України» — і для підтвердження громадянства дитини значної категорії іноземців, які проживають або планують проживати в Україні, ці зміни мають принципове практичне значення. Особливо гостро проблема стоїть для тих, хто перебуває в Україні на підставі тимчасової посвідки або тривалої візи і чекає або вже має дитину, народжену на українській території.

Що було раніше: принцип ґрунту у «м'якій» редакції

До набрання чинності Законом № 4502-IX від 18.06.2025 стаття 7 Закону «Про громадянство України» містила таке формулювання:

«Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України».

Ключова фраза — «на законних підставах проживають». Це широке формулювання охоплювало будь-яку форму законного перебування: посвідку на тимчасове проживання, довгострокову візу категорії D, загальний перетин кордону, візу С. Батькам не потрібно було мати постійний дозвіл на проживання — достатньо було перебувати в Україні легально на момент народження дитини.

Практично це означало: якщо два іноземці легально перебували в Україні — і дитина не набула громадянства жодного з батьків за народженням — дитина ставала громадянином України. Принцип права ґрунту (jus soli) діяв у достатньо широкому варіанті.

Що змінилось: «постійне проживання» як нова умова

Нова редакція статті 7, що набрала чинності з 16 січня 2026 року, кардинально змінює цю умову. Тепер у всіх відповідних частинах статті фігурує формулювання:

«від іноземців, які на момент її народження є особами, які в розумінні цього Закону постійно проживали на території України».

«Постійне проживання в розумінні цього Закону» — це не просто тривале фактичне перебування. Це чітко визначений правовий статус, що підтверджується посвідкою на постійне проживання, яка видається виключно після отримання дозволу на імміграцію.

Таким чином, тимчасова посвідка на проживання, навіть якщо іноземець легально перебуває в Україні роками, — більше не є підставою для набуття дитиною українського громадянства за народженням.

Що таке посвідка на постійне проживання і чому її важко отримати

Посвідка на постійне проживання (ПМП) — це документ, який видається іноземцю після отримання дозволу на імміграцію. Вона фактично прирівнює іноземця до громадянина України в більшості правових відносин, крім політичних прав.

Проте отримати її — суттєво складніше, ніж у більшості розвинених країн.

Квотна система. У більшості випадків дозвіл на імміграцію надається в межах щорічної квоти, яку встановлює Кабінет Міністрів України. До квотних категорій належать, зокрема, діячі науки та культури, висококваліфіковані спеціалісти в галузях, що потребують розвитку. Квота обмежена і не переглядалася у бік збільшення роками.

Без квоти — лише вузькі категорії: подружжя громадян України (за умови шлюбу понад два роки), батьки та діти громадян України, особи з українським корінням, біженці, особи, які безперервно проживали на підставі тимчасової посвідки протягом п'яти років, іноземці, що проходять або проходили військову службу в ЗСУ.

Порівняння з іншими країнами. У більшості країн ЄС постійне проживання або його аналог (довгострокове резидентство) надається після 5 років законного безперервного проживання — без квот, без залежності від категорії зайнятості. У Польщі, Чехії, Німеччині, Португалії — це стандартна адміністративна процедура для будь-якого легального резидента. В Україні шлях до ПМП для більшості іноземців — або через шлюб з громадянином України, або через п'ять років тимчасового проживання, або через квоту, яка охоплює вузьке коло осіб.

Практична проблема: дитина є, а громадянства немає

Розглянемо типову ситуацію, яка до 16 січня 2026 року вирішувалась практично, а тепер перетворилась на юридичний глухий кут.

Двоє іноземців — наприклад, громадяни Іспанії або Індії — законно проживають в Україні на підставі посвідок на тимчасове проживання. У них народжується дитина. Дитина не набуває громадянства батьків за народженням — це окрема проблема, про яку далі.

До 16.01.2026: дитина автоматично мала право на українське громадянство — батьки перебували в Україні законно.

Після 16.01.2026: дитина не має права на українське громадянство за народженням, оскільки жоден із батьків не є постійним резидентом у розумінні Закону. Дитина фактично опиняється в ситуації ризику апатридизму — відсутності громадянства взагалі.

Окрема проблема: іноземці, чиї консульства не видають документи дітям в Україні

Ситуація ускладнюється тим, що для ряду країн отримання громадянства дитини за кордоном через консульство є вкрай складним або практично неможливим процесом.

Іспанія — характерний приклад, який тривалий час був предметом скарг громадян в Україні. Посольство Іспанії в Києві протягом тривалих періодів не оформлювало іспанські документи новонародженим дітям у звичайні строки через адміністративні затримки, черги та вимоги, які складно виконати перебуваючи в Україні. Батьки опинялись у ситуації, коли дитина народжена в Україні, іспанські документи не оформлені, — і єдиним практичним виходом було оформлення українського громадянства за правом ґрунту. Саме цей механізм дозволяв дитині мати хоча б один діючий документ, що посвідчує особу та громадянство, і виїхати з батьками.

Після 16.01.2026 цей рятівний механізм для батьків із тимчасовим статусом перекритий.

Схожі ситуації виникали і з громадянами інших держав — Індії, Пакистану, країн Африки — де консульська інфраструктура в Україні обмежена або процедури реєстрації народження за кордоном тривалі та бюрократично обтяжені.

Принцип jus soli: міжнародний контекст

Принцип права ґрунту (jus soli — право землі) є одним із двох базових принципів набуття громадянства за народженням поряд із принципом крові (jus sanguinis). У «чистому» вигляді jus soli діє в США та Канаді: будь-яка дитина, народжена на їхній території, є громадянином — незалежно від статусу батьків.

Більшість країн застосовують змішані підходи. Зокрема, країни ЄС, як правило, надають право на громадянство дитині іноземців, якщо хоча б один із батьків є легальним довгостроковим резидентом.

Стара редакція статті 7 Закону «Про громадянство України» була ближчою до цієї ліберальної моделі — «законне проживання» як умова. Нова редакція запроваджує значно жорсткіший підхід, вимагаючи саме статусу постійного резидента. Враховуючи, що отримати ПМП в Україні суттєво складніше, ніж аналогічний статус у більшості країн ЄС, реальна доступність права ґрунту для іноземців, що законно живуть в Україні, різко звузилась.

Контекст воєнного часу та залучення іноземних інвестицій

Зміни в міграційному законодавстві відбуваються на тлі одразу кількох взаємопов'язаних процесів.

Демографічна криза та відтік населення. Україна втратила мільйони людей через вимушену міграцію внаслідок повномасштабного вторгнення. За різними оцінками, від 6 до 8 мільйонів українців залишаються за кордоном. У цих умовах питання залучення та утримання іноземців, які готові жити та працювати в Україні, набуває прямого економічного значення.

Іноземні інвестиції та відбудова. Повоєнна відбудова України оцінюється в сотні мільярдів доларів. Залучення іноземних фахівців, менеджерів, інвесторів — одна з умов реалізації цих проектів. Питання правового статусу родини є одним із першочергових для будь-якого іноземця, який розглядає тривале проживання в Україні.

Хто реально їде в Україну під час війни. Масовий приплив мігрантів з розвинених країн в умовах активних бойових дій — нереалістичний сценарій. Ті, хто все ж обирає Україну — це, як правило, або особи з глибокими особистими зв'язками з країною (українське коріння, шлюб з громадянином), або висококваліфіковані фахівці, що приїхали за конкретним контрактом і принципово потребують стабільності правового статусу для себе та своєї родини. Для них питання громадянства дитини — не абстракція, а конкретний практичний ризик.

Жорсткіші вимоги до набуття громадянства дітьми іноземців у поєднанні з об'єктивною складністю отримання ПМП в Україні — це додатковий аргумент «проти» для іноземця, який зважує, чи варто пов'язувати своє майбутнє з Україною.

Часовий парадокс: ПМП потрібна до народження, але оформити її — завдання на роки

Закон вимагає, щоб один із батьків мав статус постійного резидента на момент народження дитини. Не після, не впродовж кількох місяців — саме на момент. Це створює практичний парадокс, який більшість іноземців у реальному житті просто не можуть подолати у прийнятні строки.

Скільки часу займає оформлення ПМП. Формально строк видачі посвідки на постійне проживання після подачі документів становить до 6 місяців. На практиці, з урахуванням черг, запитів до різних органів і воєнного часу, процедура може тривати і довше.

Але перш ніж подавати документи на ПМП — потрібна підстава. І ось тут виникає головна проблема: підстав для ПМП у більшості іноземців просто немає або вони потребують значних попередніх вкладень часу чи коштів.

Реальних варіантів для іноземця без українського коріння та без шлюбу з громадянином України — лише два:

Варіант 1: П'ять років безперервного тимчасового проживання. Іноземець, який безперервно законно проживав в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом п'яти років, отримує право подати на ПМП. Тобто реальний мінімальний шлях до ПМП для більшості іноземців — це: 5 років тимчасового проживання + до 6 місяців оформлення ПМП. Разом — щонайменше 5,5 років з моменту приїзду до України. Лише після цього народження дитини дасть їй право на українське громадянство.

Варіант 2: Інвестиція в економіку України у розмірі 100 000 доларів США. Це окрема підстава для отримання дозволу на імміграцію поза квотою. Але навіть у цьому випадку — процедура оформлення займе час, і ПМП має бути отримана до народження дитини.

Що це означає на практиці. Іноземець, який приїхав в Україну, оформив тимчасову посвідку, влаштувався, і через рік чи два планує народити дитину — не може забезпечити їй право на українське громадянство. Юридично коректна послідовність дій тепер виглядає так: набути підставу для ПМП → подати документи → отримати ПМП → і лише після цього планувати народження дитини в Україні. В іншому випадку дитина ризикує опинитися апатридом — особою без громадянства.

Це не теоретичний ризик. Апатридизм означає відсутність паспорта, неможливість вільно перетинати кордони, труднощі з оформленням медичних послуг, освіти та будь-яких офіційних документів. Для новонародженої дитини — це вкрай серйозна правова ситуація, яка потребує негайного вирішення.

Що робити, якщо дитина вже народжена або планується

Ситуація 1: Дитина народилась до 16.01.2026. Якщо дитина народилась до цієї дати і батьки перебували в Україні на законних підставах (будь-яких), вона має право на українське громадянство за старою редакцією статті 7. Реєстрація може бути здійснена і зараз — закон не має зворотної дії. Необхідно звернутись до ДМС із відповідним пакетом документів.

Ситуація 2: Дитина народилась після 16.01.2026, обоє батьків — тимчасові резиденти. Дитина не має права на українське громадянство за народженням. Необхідно невідкладно звернутись до консульства країни громадянства батьків для оформлення документів дитини. Якщо консульство не може оформити документи в короткі строки — ситуація потребує юридичного супроводу, зокрема можливого звернення до суду або пошуку альтернативних підстав набуття статусу.

Ситуація 3: Іноземець планує довгострокове проживання в Україні і очікує дитину. Найбільш ефективним рішенням є отримання ПМП до народження дитини. Якщо один із батьків уже має підстави для ПМП (наприклад, перебуває в Україні на підставі тимчасової посвідки понад п'ять років) — варто ініціювати процедуру невідкладно.

Ситуація 4: Консульство не оформлює документи дитині. Якщо іноземна держава не видає документи дитині в Україні або процедура надмірно затягується — це окрема правова ситуація, що потребує індивідуального аналізу: звернення до Уповноваженого з прав людини, дипломатичне листування, можливе звернення до суду в Україні щодо визнання права на громадянство.

Висновок

Зміни до статті 7 Закону «Про громадянство України», що набрали чинності з 16 січня 2026 року, фактично ліквідували доступне право ґрунту для дітей іноземців, що перебувають в Україні на тимчасових підставах. Нова умова — постійне проживання хоча б одного з батьків — є суттєво вищим бар'єром, враховуючи складність отримання ПМП в Україні порівняно з аналогічними статусами в країнах ЄС.

У поєднанні з реаліями воєнного часу, обмеженою консульською спроможністю ряду держав і потребою України залучати кваліфікованих іноземців ці зміни створюють практичну проблему, яка потребує або законодавчого коригування, або, у конкретних випадках, — кваліфікованого юридичного супроводу.

Якщо ви або ваші близькі опинилися в описаній ситуації, зверніться до фахівців Enwolt для індивідуальної консультації. Ми аналізуємо кожен випадок окремо: підстави проживання батьків, громадянство, наявні документи та практичні шляхи вирішення ситуації в інтересах дитини.